Доминанта

Визнано неконституційними положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо сплати авансового внеску

23 мая 2019

Нагадаємо, що вже більше двох з половиною років в державі діє новий Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII (надалі — Закон), яким, окрім багатьох інших новел в означеній сфері правовідносин, був також запроваджений і новий порядок обов’язкового авансування стягувачем здійснюваного на його користь виконавчого провадження (шляхом сплати відповідного авансового внеску).

Так, частиною другою статті 26 Закону було визначено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додавати квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати (41 730 грн.), а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову — у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати (4 173 грн.) з боржника — фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати (8 246 грн.) з боржника — юридичної особи.

І хоча від сплати авансового внеску й було звільнено деякі категорії стягувачів (зокрема — особи з інвалідністю та чорнобильці, а також стягувачи за рішеннями ЄСПЛ та рішеннями, що випливають із трудових правовідносин, рішень про обчислення пенсійних та інших соціальних виплат і пільг, стягнення аліментів, відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тощо), однак переважна більшість інших стягувачів не потрапила до кола цих пільговиків та була приречена до неухильної сплати вказаного авансового внеску. А це, у свою чергу, призвело до того, що неабияка кількість стягувачів в силу свого складного фінансового становища, на жаль, була фактично позбавлена можливості здійснити виконання ухвалених на їх користь судових рішень.

Але на щастя Конституційний Суд України 15 травня 2019 року за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень вищезгаданої частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) ухвалив відповідне Рішення № 2-р(II)/2019 у справі № 3-368/2018(5259/18).

Скаржниця у справі покликалась на те, що не має можливості сплатити авансовий внесок, а у зв’язку з несплатою нею такого внеску на підставі положень частини другої статті 26 Закону державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження. Суди же всіх інстанцій, до яких вона зверталася, посилаючись на ці самі положення Закону, не визнали такої відмови протиправною та не захистили її прав.

І ось крапку у цій справі поставив Другий сенат Конституційного Суду України, який вирішив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII (зі змінами).

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 1291 Основного Закону України в аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов’язковість.

Визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону обов’язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов’язковості.

Конституційний Суд України наголосив, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 1291 Конституції України.

Слід лише додати, що положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вищевказаного Рішення, яке тепер є обов’язковим.

Теги:

Рейтинг страницы: 5/5 на основе 1 оценок.




Другие новости


Отмена штрафов

Президент Украины Владимир Зеленский вызвал резонансное обсуждение со стороны общественности проведением инвентаризации указов, которые препятствовали развитию бизнеса.

Єдиний податок і ЗЕД…

Здавалося, що останнім часом кардинальних змін в регулюванні єдиного податку не сталось, пороте, досить часто на консультаціях з вуст клієнтів звучить інформація, що здійснення зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) на спрощеній системі заборонено.  

В Одессе прокуратура возвращает себе функцию общего надзора, сама, как может.

В последние дни многие одесские предприниматели получили такие вот «письма счастья».